Анатомія образи. Рецензія на фільм Ларса фон Трієра Дім, який побудував Джек

Анатомія образи. Рецензія на фільм Ларса фон Трієра Дім, який побудував Джек
06.12.2018 16:18
shadow
 Рецензія на фільм Дім, який побудував Джек

В український прокат виходить довгоочікувана стрічка з назвою Дім, який побудував Джек – страшно подумати, п’ятнадцяте повнометражне висловлювання Ларса фон Трієра – режисера, який традиційно розділяє аудиторію на шанувальників і ненависників.

Трохи остогидле слово "провокація", яке застосовують до його фільмів нехай часто й доречно, все одно неминуче звужує фокус і навіть збиває з пантелику. Простіше говорити, що фон Трієр струшує громадськість, наштовхує на роздуми і шукає нові форми. Так було, наприклад, з Догвіллем, так було з Антихристом, так було з Розсікаючи хвилі.

Фільм Дім, який побудував Джек – птах трохи іншого польоту. Здається, ніколи раніше режисер не говорив так відверто і в лоб про наболіле.

1. Сюжет

70-ті. Звичайна провінційна Америка. Чоловік середніх років на ім’я Джек із зовнішністю, яка волає про рід його кривавих занять, під’їжджає до застряглої на узбіччі машини. Її водій – жінка із зовнішністю Уми Турман – просить підвезти до найближчої станції техобслуговування: треба полагодити домкрат.

Жінка з ходу каже, що Джек схожий на серійного вбивцю і буквально напрошується бути забитою до смерті. Джек тримається з останніх сил: убивство сьогодні до його планів не входило. Але природа бере гору.

Поведінка першої жертви задає тон поведінці всіх інших. Вони самі віддають себе в руки маніяка. А Джек радіє людській тупості і засмучується через дім, який він усе ніяк не може побудувати. Що дивно: архітектура – пристрасть Джека.

2. Сценарій і драматургія

Трієр старіє. Факт, що стосується не тільки фізіологічних процесів, скільки інтелектуальних. Тому найбільше фільм Дім, який побудував Джек схожий на сварливий коментар ображеної людини. Ображатися, звісно, є на що: вигнання з Канн в 2011 році – ганьба далеко не для режисера.

І важко вивітрити з голови думку, що повернення у травні цього року було спритно сплановано. Дійсно, картина, яка, періодично відволікаючись на розчленування, кричить в обличчя глядача про те, що люди ідіоти – найкраща відповідь канській публіці. Ба більше, надто чутливі позбавили себе задоволення додивитися фільм до кінця. А там найцікавіше.

Залишилося зрозуміти: чи є тут щось окрім ефектної і, не слід боятися вимовляти це слово стосовно робіт Трієра, геніальної "ответочки". Здається, є. Режисер хоч і впадає в бурчання, але не забуває поміж рядками проговорити свої думки про світ, про людей, про добро і зло.

Життя в розумінні Трієра – хаос, з яким нам доводиться щодня боротися. І в Домі, який побудував Джек таким Сізіфом стає антигерой. Префікс "анти" не повинна бентежити. Наш убивця так само сумнівається, так само злиться і дивується, так само ніяково імпровізує, як і всі інші. Що ідеально вписується в концепцію режисера про відсутність чіткої межі між добром і злом. Де в "Домі" справжнє зло? Маніяк, який ретельно виконує свою роботу чи жертви, які з тупим виразом облич ідуть назустріч смерті? Питання в дусі Трієра.

Скрашує самотність Джека його внутрішній скептик і одночасно аватар потойбічних сил – старий чоловік на ім’я Верджі. У діалогах цих двох уся нехитра інтелектуальна міць фільму. Але важливо тут інше: між традиційною для Трієра грою з зображенням і саркастичними думками про суще криється зворушливе і приватне: 62-річний режисер, який втомився боротися зі своїми недугами і залежностями.

3. Актори і картинка

Не зовсім зрозуміла чутливість канської публіки: у XXI столітті бігти з перегляду фільму через гори заморожених трупів або відрізану лапку каченяти – як мінімум дивно. Тим більше Трієру ніколи не було чужим здорове почуття гумору. У "Домі" достатньо моментів, що дають можливість розрядити ситуацію сміхом.

Є тут і одна по-справжньому жахлива сцена, де мізантропія і єзуїтський садизм виходять на перший план. Якби режисер поставив собі за мету, міг би перетворити весь фільм на таку болісну гру в кішки-мишки, але Трієр у своєму прагненні показати злу абсурдність життя вирішив обійтися без традиційних для жанру тупцювань довкола. Режисер, як завжди, б’є одразу в око.

Будинок який побудував Джек

9/10 – вердикт НВ

У фільмі Дім, який побудував Джек із задоволенням вжилися і образа, і втома, і нібито з останніх сил енергійність, і роздуми про своє місце в світі. Упакована в жанрову обгортку, ця поліфонія не відштовхує і не бентежить.

Вона може налякати, насмішити, викличе жалість і почуття заххвату стосовно її автора і вже точно, що ріднить "Будинок" з іншими роботами Трієра, непомітно залізе в голову, не залишивши після перегляду байдужих.

Дім, який побудував Джек

The House That Jack Built

Психологічний трилер

2018 рік

Данія, Франція, Німеччина, Швеція

Режисер – Ларс фон Трієр

У головних ролях: Метт Діллон, Райлі Кіо, Ума Турман, Бруно Ганц, Едвард Спелірс, Шівон Феллон, Софі Гробель і інші.

Читайте також:

  • Дім, який побудував Джек. Дев’ять причин подивитися фільм Ларса фон Трієра
  • Маніпулювати іншими. 11 цитат Ларса фон Трієра, які допоможуть краще зрозуміти його фільми

Читайте у новому номері
журналу НВ

  • Люди НВ: 18 українців, які рухають країну вперед
  • Головні ризики та досягнення у держбюджеті-2019
  • Україна йде на рекордний врожай у своїй історії
Читати журнал онлайн
Ukraine-2020
Facebook Twitter Google+

Джерело статті: “https://nv.ua/ukr/style/art/kino/anatomija-obrazi-retsenzija-na-film-larsa-fon-trijera-budinok-jakij-pobuduvav-dzhek-2511796.html”